понеділок, 26 січня 2015 р.

ПРО ТРАГЕДІЮ В СТАНИЦІ-ЛУГАНСЬКІЙ З ПЕРШИХ ВУСТ



Пам”яті загиблим 9 січня 2015 року РОМАНА ЛАГНА та РОМАНА ФУРАКА ... Розповідь учасника подій, комвзвода Батальйону ім. Кульчицького Мирона Степановича. (Фокус розмови був зроблений саме на деталях 3-годинного пекла, для ілюстраціїї того, що переживають і як гинуть наші герої, поки ми живем своїм буденним життям, завдячуючи ним їм...)

 “...І тут зразу лупашать. Починається стрільба з тієї сторони. В перший момент отримує поранення Олег. Мені Сенсей телефонує, що у нас трьохсотий, що робити.  «Що робити – відходим назад.» Ми прикриваєм вогнем. Ми одразу розсередоточилися і віддали у відповідь вогонь. В нас не було дуже багато БК… по два магазини у кого були, у кого по три, у кого по чотири, але небагато. Ми дали можливість їм відійти... О 10:20 чи в 10:15 перший жгут був поставлений на руку Олегу. Ми відповзли за блоки. Я почав його тягнути.. Ми ще були дуже близько, в червоній зоні, ще неможливо було надати нормальну допомогу. Він верещав, кричав зняти йому жгут, бо рука більше болить, ніж це поранення… я йому чуть попустив, кров тече, весь бушлат мокрий, рукав мокрий, знову затягнув. Потім ми йому з Олежком, Вангогом, наклали бандаж, жгут зняли, перевязали… і це як раз в цей момент я висовуюся – і мене шалупашать. Я третій був трьохсотий. Бо другий був Володя Патріот. Він теж прикривав, і він отримує в задницю осколки...

 ... Я зв»язуюся з Кальмаром (ротний – пр. моє),  кажу, така і така справа в нас, нам терміново треба броню, бо ми не зможемо відійти навіть, бо голову не дають підняти. А вони так сиплять вогнем, що неможливо було кудись дітися. Там рівна дорога. Там більше немає куди. Справа зеленка і зліва зеленка. Я не наважився відправляти людей вправо-вліво, тому що там розтяжки, як правило, стоять. Не було в мене впевненості, що там розтяжок не було. Відповзали ми й ховались за ці блоки – блоки такі високі, знаєш… Знову звоню, ще й телефон барахлить... «Все чекайте, допомога йде, допомога буде. Окопуйтеся, тримайтеся, допомога буде». Так ми так трималися 3 години. В кінці вони прийшли. І завдяки танкам, можливо, ми залишилися живими, але разом з тим, якщо до танків в нас було 3 300их,то танки прийшли, народ почав підійматися, важко кого було спинити, а тоді шквальний вогонь такий в два рази більший. Нас почали оточувати з двох сторін.  І тоді найбільше цих трьохсотих було. Бо вогами стріляли, так били, і взривали… нас рятували ці гілляки. Потім було пару пострілів з
РПГ, пару пострілів з танка… ну, жах був… Сипалося так… вогонь, ну, по всій дорозі, живого місця не було…

 Сенсей мені каже, що робити.. після того, як мене поранили… я поранений.. я іду вперед,
витягнув спочатку Олега, потім передав його нашому Олегові, а сам пішов вперед… ліва нога в мене нависала… а потім поняв, що кровотечі в мене немає, жгут зняв і сунувся вже так, ну, і дивився вверх, звідки стріляють, команди давав-передавав, команди по цепочці, стріляти вправо, прикривати зліва… потім танки я побачив два, які спускалися згори. Це все я передаю по телефону. І Сенсей каже: «що робити… ти давай повзи, я пацанів прикрию…» І він фактично йшов передостанній, з ними жартував… Він фактично їх вивів… Пацани після того плакали… коли взнали, що Сенсей получив кулю снайпера… В груди… Написано, в груди… де саме він її получив, я не міг бачити. Коли ми погрузили його вже на танк, на броню, я
до нього підбіг: «Сенсейчику, братику, не помирай.. зараз ми тебе довезем…» Він вже був майже без пам»яті, але він ще був живий… І так само Ромчик оцей другий… Він прикривав нас справа… і якраз ВОГ впав на нього… розірвався на голові... такий крик.. нелюдський крик… був страшний крик… довго, правда, й не тривав… Ми так і не змогли закрити
йому очі пізніше... В тих очах застиг жах... Таке враження, що він побачив справжнє пекло перед смертю...

 ... Під'їхала броня… швиденько їх хлопці закинули на броню… Танкіст, молодець, вискочив… Бо, як правило, ніхто не висовується з танка. Цей вискочив сам, підставив
спину, на плечі ми йому подали Сенсея і потім Романа… на броню кинули. Ми так вивезли фактично людей, які би не могли далі повзати.. але ми вибилися з сил уже настільки, що я, наприклад, я вже на броню не міг залізти…  я вже був тільки руки підняв.. і мене вже витягнули…я ще таскав за собою 4 ствола…бо поранених ще… Руки, все обдерте було, мокре

 ... Так що хлопці получали осколки як раз в самому кінці в задницю, тому що вони діставали ВОГами, бо я бачив точно нерозірвані ВОГи… Останнього я витягнув Миколу, він зараз зі мною лежить, то вже танк останній відходив – і він лишився… кричить, я бачу, що немає вже кому, всі відійшли, один я лишився, то я так – плювати, блін , валю, добігаю, його під руку, почав тягнути, він тяжкий був… бачу, ще підбігає пацанчик один з Косова, Рибчук Володя, і ми його вдвох… я вже навіть не ховався… отак біг… думаю, надіятимусь на божу волю… ми його ще встигли затягнути, кинули на броню.. і самі вже мене затягнули і нас відвезли.
 Отака ситуація…

…Ми  лізли таким методом – поліз пару секунд, завмер, що ніби ти вже не живий, далі поліз, на спину перевертаєшся, ногами сунусь, нога болить, автомат забився снігом…там я один магазин лише вистріляв, більше не зміг…

 ... Це щастя, що люди пішли наш відхід зустрічати… і оцячастина їх снайперів і взвод, який хотів нас оточити, просто вони їх призупинили… ми вже  їх бачили, їх маск-халати… і вони рухались…це було на відстані 70-60 метрів… Там вже на нас поклали хрест…. Це за рахунок танкистів ми вийшли… інакше нас просто вже б дострілювали… я вже підготовив ствол собі, короткий… хоча ніхто не думав за кінець, думали, щоб кожного витягнути… одного,
другого… ми всіх взяли… Вони потім дзвонили, що ми полишали двохсотих… Нікого ми не лишили.. Ми всіх витягнули… Пацани молоді… на цей раз було дуже багато молодих… були з першої ротації…  Ніхто не заплакав… Молодці пацани… я їми горжуся… просто горжуся… так лупашили… в тирі, коли ми стріляємо на полігоні, так не били, як по нас там…
   
 Але все буде добре...  Ось зробили вже операцію нашому Югу... з Івано-Франківська сам хлопець... полковник міліції... отримав осколок в спину – витягнули... Один в Харкові - бедро розтрощене.. Ще лишився Жмур... але його врятувало те, що в нього частини легенів немає – йому раніше вирізали – і куля потрапила як раз в ту частину і застрягла... Але кров з рота пішла, бо ще осколок був... Та кожен майже отримав декілька... Мене врятувала каска... бо я отримав в коліно і в голову.. але каска витримала... Той отримав 3, той 5 осколків в задницю... той в ноги.. той в руки..        
Людина живе доти, доки її пам'тають...
ВИ ЖИТИМЕТЕ ВІЧНО!   АНГЕЛИ НЕ ВМИРАЮТЬ

Немає коментарів:

Дописати коментар